Побачив пост у Alisa Pyvovarchyk про те, що сучасні українські "науковці" в своїй переважній більшості ніхуя не знають англійської мови і згадав знов історію, яку колись розповідав десь в каментах. Давно треба було винести її окремо.

 [Переслано від Катедра козойобознавства]

На минулому місці роботи довелось створити кілька сайтів для "наукових" журналів гуманітарної спрямованості (мистецтвознавство, культурологія, отето от усьо). Сайти якшо шо - на платформі OJS, це така опенсорсна шляпа саме для наукових журналів із відкритим доступом.  

Ну і треба було залити на ті сайті архіви журналів за кілька років. Постатейно заливати, для кожної статті треба було завантажувати пдф-файлік із самою статтею і заповнити метадані: заголовок, анотація, ключові слова. І ці метадані заповнювались трьома мовами: українською, російською та англійською.

І там був просто тотальний пиздець.

Ні, я розумів, що оці їблани та їбланки пишуть лайно і не знають англійської, тому думав, що вони наймають якогось студента і за залік той їм перекладає анотацію (1-2 невеликих абзаци) та ключові слова.

Але хуй там плавав. Там навіть не гуглоперекладач.

В одному випадку, наприклад, побачив в англ. версії ключових слів слово skirts (спідниці) і шось підзавис, адже заголовок наче ніяк не відносився до одягу, там було шось зовсім інше. Повернувсь на метадані українською, а там .... (бадумтсссс!) - Поділля. Поділля блядь. Навіть гугл знає, шо то - географічна назва і тупо транслітерує її. Тобто блядь ну яке тупе чмо могло отак лоханутися, думав я, поки не пішов далі.

В іншому випадку зовсім охуїв, бо там була тупа транслітерація, та ще й як у дебілів. Я звернув увагу, бо око зачепилося за забагато нижніх карлючок в одному слові, шось дуже незвичне, бо із англомовними текстами багато доводиться стикатися. Придивився, а там слово .... (присядь)... javljajetsja. Перекинув фокус зору на весь абзац - а там усе таке.

І це блядь статті, написані кандидатами та докторами наук, вже на той час кілька років як опубліковані в друкованих версіях цих журналів. З посиланнями на ці статті самі автори та інші такі ж гуманітарні хуєсоси позахищали купу дисертацій, отримали наукові звання і зараз отримують за це гроші з моїх податків.

(Потім ще я побачив статті Semen  Yesylevskyy про решту пиздеця в українській науці, а в одній з них впізнав героїню, яка збиралась захистити чергову дисертацію. Дисертація більше ніж повністю складалась з лютої, скаженої дичини типу "квантово-орбітальної культурології". А впізнав, бо сам публікував повідомлення про її захист на сторінці спеціальної вченої ради, і пам'ятаю, як те керівництво із палаючими сраками ввевері телефонувало мені і просило негайно видалити всю інфу, бо героїню трошки прославили інтернетами).

Найсмішніше, що ці сайти та електронні версії журналів вони мені замовили, щоб згодом податися у Scopus. А цей самий Scopus працює так: ви подаєте журнал, а в них наглядова рада чи шось таке з 20 науковців по всьому світові, ця рада регулярно переобирається. І от вони беруть ваш сайт журналу і рецензують статті, оцінюючи по рцілому ряду критеріїв.

Я їм тоді сказав щось приблизно шо вам зовсім необов'язково звертатись до світової наукової спільноти, щоб вам обісцяли ваші тупі їбала, це і я міг вам зробити за гроші, значно менші, ніж ви мені вже заплатили.

#sciense #днище

I saw a post in Alisa Pyvovarchyk about the fact that modern Ukrainian "scientists" in their vast majority do not know English and recalled again the story he once told somewhere in the comments. It has long been necessary to make it separately.